Притча про вчителя

    У одного старого, мудрого Вчителя було багато учнів, але один з них був самим завзятим, не надто розумним, правда, зате це з лишком компенсувалося природженою нахабством. Саме цей учень і запитав у Учителя дозвіл відкрити власну школу. Учитель поміркував, і після недовгих роздумів дав добро.

  Загордився учень, порахувавши, що тепер він став нарівні з Учителем, раз той дозволив відкрити свою школу. І пішли тепер до нього вчитися молоді люди. Однак сам учень не особливо замислювався над тим, чому намагався навчити своїх учнів. І, звичайно, часто траплялося так, що зрозуміти те, що він розповідав, не вдавалося. Він сам багато чого не розумів, тому вимагав, щоб за ним повторювалося все чітко слово в слово, а хто не міг - отримували суворе покарання.

     У методі навчання ніхто не сумнівався, ще б пак, саме сам старий Учитель схвалив нову школу, що не раз підтверджував діями - багато було надіслано саме їм учнів вже з його школи. Кількість учнів хлопчиків у новій школі все збільшувалася, вже багато хто встиг забути про старого Вчителі, зате називали його послідовника Засновником школи.

    Одного разу старий Учитель і його учень зустрілися. Засновник школи, як тепер гордо іменував він сам себе, самовдоволено посміхнувшись, сказав:

  - У мене вже в сотню разів більше учнів, ніж у тебе. Здається, я зумів тебе перевершити в усьому. Моя школа - найкраща, навіть ти перекладаєш до мене своїх учнів. Я став таким знаменитим, що тобі й не снилося! Крім того, здається, крім мене, у тебе так ніхто і не відкрив власну школу!

  Спокійно посміхнувся Старий Учитель, дивлячись на роздувся від гордості колишнього учня:

     - Це тільки тому, що моїми справжніми учнями можуть стати тільки ті, які розуміють мене з півслова. Вчитися треба більше від життя, ніж від мудрих слів.

      - Іншими словами, - сказав Засновник школи, - Ви мені віддаєте тих учнів, з якими самі не впоралися?

  - Звичайно, - окинувши його швидким поглядом, сказав Мудрий старець, - моя рука стала занадто слабка, щоб піднятися на деяких не особливо налаштованих на науку хлопчаків, зате я їх здорово караю, відправляючи в твою школу. Страждання, які вони переносять в твоїй школі, як фізичні, так і моральні, зарахуються їм при прощення гріхів. А вже чого саме ти там їх вчиш - варити їжу, робити горщики або науку життя - при твоєму підході просто різниці не має.